Психологія особистісно-зорієнтованого навчання та виховання

Особистість – соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Дитина як явище несе в собі
своє життєве завдання, життєву
місію, якій вона має служити
Ш.Амонашвілі

Особистість – соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Особистість характеризують такі ознаки: розумність, відповідальність, свобода, особиста гідність, індивідуальність.

Особистість визначають неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, ставленні до себе, взаєминах з іншими людьми.

Розвиток людини – процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед них найважливішим є цілеспрямоване навчання і виховання.

Академік В.Кремень не раз підкреслював: «Переконаний, що дуже багато проблем в суспільстві, не тільки в освіті, науці, взагалі в демократії ми розв’яжемо тоді, коли побудуємо всю справу навчання і виховання на основі природних здібностей кожної людини», «…ми повинні провести такі зміни в нашій освітянській діяльності, щоб якомога більшою мірою і в традиційній школі спиратися на природні здібності дитини і якнайшвидше спеціалізувати школу з урахуванням цих здібностей». Бо як зауважив ще у 1623р.

Я-А.Коменський  «Куди не кличуть здібності, туди не штовхай. Боротись з натурою марна справа».

Зайшовши в клас, вчитель має чітко усвідомлювати, чого він хоче від кожного учня, знати можливості кожного з вихованців. Адже кожен член учнівського колективу не втрачає своїх неповторних якостей, як особистість, не губить їх не розчиняється в колективі.

В.О.Сухомлинський сказав: «Будь-який первинний і загальношкільний колектив багатий на людей, що мають яскраві індивідуальні задатки, здібності, інтелект, обдаровання. Майстерність виховання полягає в тому, щоб ці індивідуальні риси виявлялися у вольовій спрямованості особистості, в глибоко розвиненому людському достоїнстві, у палкому захопленні, у здоровому самолюбстві. Якщо глибоко вникнути у творчу лабораторію умілих вихователів, то можна помітити, що їхні зусилля спрямовані на створення колективу починаються по суті, з відкриття і шліфування яскраво виявлених особистостей».

Отже, В.О.Сухомлинський своїм довготривалим експериментом довів, що:
1) Кожна людина обдарована природою і має впродовж всього життя розвивати й удосконалювати свої нахили та здібності, найперше виявивши їх;
2) Кожна дитина має отримати необхідні умови для самопізнання, самоудосконалення, самореалізації;
3) В цьому процесі провідну роль посідає школа та вчитель.

Дитина самореалізується в навчальній діяльності. Завдання вчителя формувати в учнів культуру навчальної праці; реалізовувати принцип переконаності учнів у дієвості та необхідності знань: розвивати самостійність учнів як засобу їх інтелектуального розвитку; навчати вмінню самостійно регулювати свою розумову діяльність, тобто визначати мету, виробляти стратегію дій з її реалізації, керувати процесом мислення; навчати таких прийомів мислення як порівняння, узагальнення, класифікація тощо;в повній мірі використовувати виховний потенціал мотивування оцінки, створювати ситуацію успіху та просування учня в його творчому пошуку; створювати необхідну атмосферу підтримки та розвитку особистості.

Завдання педагога разом з учнем  визначати його інтереси, мету, можливості, шляхи подолання перешкод, які заважають отримати позитивні результати в різних сферах діяльності.

Вчитель і учень – дві основні фігури в школі. Це особистості, взаємини яких на уроці і поза ним безпосередньо  й рішуче визначають успіх навчально-виховного процесу. Якщо на уроках панує доброзичлива атмосфера, створюється ситуація успіху, значущим стає кожний крок учнів у здобутті знань. Якщо вчитель і учні рівноправні партнери, то якість навченості буде значно вищою, ніж там де панує авторитарність вчителя. Тому однією з обов’язкових психологічних умов результативної праці вчителя і учня є існування довірливих та відкритих стосунків. Вчитель повинен спрямовувати взаємини з учнями на гуманну, рівноправну партнерську основу. Але для цього досить часто необхідно розв’язувати проблеми: психологічного, фізичного, емоційного характеру. Допомогу педагогу в таких випадках надають психологічні служби, адміністрація.

Без психолого-педагогічного розвитку особистості дитини, глибоких психологічних знань налагодити гуманні стосунки «учитель – учень» майже неможливо.

Утвердження гуманної, демократичної, доброзичливої атмосфери в школі позитивно впливає на стан навчально-виховного процесу: підвищується якість освіти та інтерес учнів до навчання, всі учні відчувають себе комфортно в стінах школи, зростає рейтинг навчального закладу. Усе це сприяє виконанню завдань, які сьогодні стоять перед освітою.

Освіта розглядається як особливий стиль спілкування вчителя і учня… як спільний пошук істини. Педагог - вихователь спрямовує весь педагогічний процес на виховання у школярів довготривалих духовно-моральних цінностей: життя народів у мирі без насилля, партнерство й взаємовигідне співробітництво; права і гідність людини як найвищі мірила цивілізації; любов до батьківського дому й рідного краю; істинний гуманізм, який виражається у дієвій доброті, доброчинності, милосерді, толерантності,піклуванні про довкілля. Він дбає про забезпечення духовності в середовищі де перебуває вихованець (сім’ї, школі, позашкільному просторі),про створення освітньої ідеї, яка розглядає людину, як найвищу цінність суспільства, дитинство – як особливо важливий період у становленні людини, уможливлює виховання особистості в активній творчій діяльності, саморозвитку і самовдосконаленні, плекає силу духу і здоров’я.